*******************************
Зимовий вечір, ось, надходить.
До Танці казочка приходить -
бо Птах, до доні завітав?!
... На склі, мороз намалював:
чудові, дивні визерунки ...
Ось, роздивляється малюнки,
маленька дівчинка, та слуха ...
Нарешті, надійшло до вуха,
Пташине дивне буркотіння:
у кватирку спальні, без сумління,
Птах, Танці, знов розповідає ...
Пташина безліч казок знає!
... "Далеко звідси, за горами,
за лісом, морем, за долами,
я бічив дивнії садочки,
де ночував я, лише ночку. -
З птахами, якось, пролітали,
до тих садочків завітали ...
Дерева дивні, в тих садах!"-
Розповідає далі Птах. -
"Як тільки ніч розсипе зорі,
на небі, зірочок, як в морі,
немов мільярди світляків;
полікувати їх хотів,
але, це, дійсно, не можливо;
опівночі, вони, мов злива,
дощем зірковим - зорепадом
летять, понад тим дивним садом.
Та, тільки - но, дерев торкаються,
гілки, немов би, просинаються; -
на них, нові брунькі зїявляються.
Тож, квітне сад, мов, на весні!
Його побачиш у ві сні ...
сьогодні ж, Танця, небарись!
Спи! Засинай! Та сни дивись ...
цікаві, дивні, чарівні ... -
Моїх казок чудові сни ...
То ж, засинай, та далі слухай.
Пташину казку чує вухо ...
Сади ті, за ніч, розквітають;
над ними, бджілками літають
маленькі, мов би, діточки,
та опиляють, квіточки,
крилаті люди чарівні. -
Вони сподобались мені.
Пісні співають дивні, гарні ...
Та й час не гають вони, марно:
збирають пилок, та нектар,
з тих дивних квітів, божий дар;
відносять, до якоїсь склянки."-
Звертається Птах, до Тетянки:
"Ти знаєш, що бувають ранки,
на людських душах, як на тілі?!
Я бачив, як ті люди милі,
для хворих, ліки виробляють;
та хворим всим допомагають.
Вночі, коли ті люди сплять,
їх душі хворі, в сад летять.
Там, їх лікують, скільки треба.
А, деяких, беруть до Неба. -
Таке буває кожну ніч ...
Та, розумієшь, в чйому річ?!
Людей- птах, "Зоряними", звуть."
"То, Світлі Ангели, мабуть?!
Мій Друже - Птах, ти як гадаєшь?
Чі ти, як я, того не знаєшь?!"
"Тетянко, я розповідаю,
лише про те, що бачив, знаю.
То - люди Зоряні, з крилами!
Вони в ночі, лише, між нами.
Злітають, кожну ніч, до нас.
Коли ж, прийде ранковий час,
Зіркові люди всі, зникають;
садочки дивні залишають. -
До тіл, як душі повертаються
з садочків, люди просинаються.
... Чому ж ти, дівчинко, мовчиш?
То, мабуть, Танця, ти вже спиш?!"
... Так тихо! Вже не чутно слів ...
До снів малечі й Птах злетів ...
То ж, й ви, швиденько засинайте -
у вирій снів Птахів пірнайте ...
******* / 19.04.2015 р. /
© Copyright: Неля Шрамко, 2015
Свидетельство о публикации №115042500740
.jpg)
