***************************************
Менi Небо дарувало: очi синьо-сiрi.
Мое серденько злiтало - у бескрайнiй вирiй.
А волоссячко я мала, як у полi жито.
Та хiба ж ранiше знала, що так тяжко жити?!
Двадцять рочкiв пролетiло! - Два десятки рокiв!
Жити радiсно хотла! Так i було, доки
не напав, тихенько, ворог – почав шматувати
Батькiвщину! - Рокiв з сорок не буду спiвати.
У дитинствi вiдспiвала - пiсням вчила Мати…
Батькiвщину рiдну мала! Батькiв cвоiх, хату!
Лютий ворог, зненадська, напав на родину…
Де ж те військо козацьке, у тяжку хвилину?!
Посiяли, помiж нами, злi вороги, ворожнечу.
Роздiлились таборами, подiлили речi ...
Подiлили землi нашi, роздiлили мову ...
Сваряться, мов дiти малi, знову та й знову ...
Ворожина той - безжалiсна, хитра лисиця!
Що робиться, ой-йой-йой! Може, менi снитья?!
Двадцять рокiв наснилися? Чи то, дiйсно - життя?
Та ви що, показилися, йдучи в небуття?!
Схаменiться! Проснiтеся, брати РОДу, та кровi!
Хай Iм’я Творця свiтеться в серцях у Любовi!
******* / 11.07.2012 р. /