Менi Небо дарувало: очi синьо-сiрi....

***************************************

Менi  Небо  дарувало: очi синьо-сiрi.

Мое  серденько  злiтало - у бескрайнiй вирiй.

А волоссячко  я  мала, як у полi жито.

Та хiба ж ранiше знала, що так тяжко жити?!

Двадцять рочкiв пролетiло! - Два десятки рокiв!

Жити  радiсно хотла! Так i було, доки

не напав, тихенько, ворог – почав шматувати

Батькiвщину! - Рокiв з сорок не буду спiвати.   

У дитинствi  вiдспiвала  - пiсням вчила Мати…

Батькiвщину рiдну мала! Батькiв cвоiх, хату!

Лютий ворог, зненадська, напав на родину…

Де ж те військо  козацьке, у тяжку хвилину?!

Посiяли, помiж нами, злi вороги, ворожнечу.

Роздiлились  таборами, подiлили речi ...

Подiлили  землi нашi, роздiлили мову ...

Сваряться, мов дiти малi,  знову та й знову ...

Ворожина  той - безжалiсна, хитра  лисиця!

Що  робиться, ой-йой-йой! Може, менi снитья?!

Двадцять  рокiв наснилися? Чи то, дiйсно - життя?

Та  ви що, показилися, йдучи  в небуття?!

Схаменiться! Проснiтеся, брати  РОДу, та кровi!

Хай Iм’я Творця свiтеться в  серцях у Любовi!

*******   / 11.07.2012 р. /